понедельник, 17 ноября 2014 г.


Становлення Йосафата Кунцевича
як монаха Унійної Церкви

 
         Рід Кунцевичів, з якого походив Йосафат, був досить поширеним серед литовсько–руських родів. Дослідник історії того часу (XVI cт.) Вацлав Пануцевич, описуючи життя та діяльність Йосафата, говорить про Кунцевичів як про рід, родинна гілка якого сягає найбільше земель Литви та Білорусі[1], хоч і народився Кунцевич 1580 року у місті Володимирі на Волині. Його батьками були міщани Володимира–Волинського. Охрещений Йосафат був у Православній Церкві з іменем Іван[2]. Тут варто зазначити, що рік народження Кунцевича різними авторами подається по–різному, і певності серед дослідників щодо соціально стану його батьків також немає[3].

Володимир–Волинський на той час був містом важливим у державному та церковному житті. Уже за часів Володимира Великого було покладено тут основу окремого єпископства. Соборний Успенський храм у місті збудував князь Мстислав Ізяславович ще у 1160 р., про що Никонівський літопис так пише: «Того літа князь Мстислав Ізяславович розмалював святу церкву у Володимирі Волинському, і оздобив її гарно святими й дорогими іконами та книгами і красивою обставою, і священними сосудами, золотими і срібними, із дорогими перлами та камінням»[4]. Отже, місто жило бурхливим церковним життям, мало у всьому тогочасного рівня достаток та славу. Тому те, що його мешканці цікавилися церковними справами і були обізнані з подіями у церковному житті – можна стверджувати однозначно.

В історії немає відомостей про те, чи був Іван Кунцевич сином–одинаком, чи родина Кунцевичів мала ще дітей, хоч багато авторів–дослідників його життя вважають, що були у нього брати. Одначе, як немає певності стосовно самого року, дня і навіть точного місця народження Йосафата, так її немає і щодо родини Кунцевича[5]. Навіть коли у 1630–тих роках розпочався беатифікаційний процес над Кунцевичем, самовидців, які б знали дитинство Івана Кунцевича, на той час майже не залишилося. Окрім того беатифікаційна комісія збиралася у Полоцьку та Вітебську, на території сучасної Білорусі, а явні очевидці дитинства Йосафата мешкали у Володимирі–Волинському[6].

За одинадцять років до його народження, у 1569 році, було проголошено Люблінську унію, внаслідок якої Литва і Польща об’єдналися в Річ Посполиту, і в цю державу було залучено майже всі українські й білоруські землі. «Не варто ще раз повторювати очевидної істини, що українська земля в цій державі була найбільше гнобленою, насамперед духовно… Тоді ж Галичина і Холмщина, що мали вже за собою два століття боротьби з Польщею, ставали до спільної акції разом з Волинню і Наддніпрянщиною, в яких збереглися ще залишки і традиції державного життя»[7].

У 1596 році, якраз в період унійних подій у Бересті, батьки віддали Івана Кунцевича на навчання до багатого купця Якинфа Поповича, що був міським радником у Вільно, столиці Великого князівства Литовського, у складі якого перебувала тоді й Волинська земля[8]. Батько його сподівався, що син займеться торговими справами, стане купцем. 

У тому ж 1596 році Кунцевич прибув до Вільна[9].

У Вільно, сучасній столиці Литви – Вільнюсі, «…хоч тоді уніатів було мало»[10] малий Кунцевич стає прихожанином на той час уже уніатського Свято–Троїцького монастиря, церква якого була одночасно і парафіяльною. Там він займає місце співця та дзвонаря, оскільки не було кому цього робити: у монастирі цьому був лише один ієрей, а сама парафія навіть у святкові дні налічувала всього «заледве двадцять осіб»[11] і монастир цей перебував у явному запустінні, «біда була в монастирі»[12], – пишуть греко-католицькі автори.

Спричинено це було розділенням, яке сталося внаслідок Берестейської унії 1596 року. Більша частина парафіян монастиря не визнали її, залишившись православними, однак разом з численним кліром були змушені покинути Свято–Троїцький монастир. Це сталося тому, що захопленим монастирем тоді курував уніатський єпископ Іпатій Потій. Православні були змушені покинути обитель і податися до сусіднього Свято–Духівського монастиря[13].

Сам Йосафат, будучи досить молодим, не дуже добре бачив своє майбутнє, бо «кидався до всього, що підвернулося під руку»[14]. І обрати певний шлях у церковному житті йому було важко, бо те уніатське середовище, в яке він потрапив у Вільно, через брак прихильників унії робило місто «виленською духовною пустинею»[15], – зрозуміло, – католицькою. Навіть сам основоположник реформування уніатського василіанського чернецтва у Вільно Вельямин Рутський не тішив себе ідиліями, і за рік до своєї смерті на капітулі 1636 року зізнався, що «чин не виказує зросту духом та числом, а то й маліє»[16]. «Унія дійсно існує, проте вона незначна, не розвивається і не розвиватиметься найближчим часом… Якби король не був такий стійкий в підтримці унії, то її давно вже не було б»[17], – писав апостольський нунцій в Польщі Ланчелотті у 1625 році.

У ті часи «на урядові сфери сильно впливали єзуїти, а тому помалу розпочинаються різні утиски православної віри, а самі православні потроху втрачають привілеї, які мали від попередніх королів»[18].

У цій антиправославній атмосфері минало й дитинство та юнацькі роки Кунцевича. Вони припали на період зародження Берестейської церковної унії, що сприяло зростанню Йосафата як вірника унійної справи. Але головним, хто вплинув на його подальше становлення, були все-таки саме єзуїти, які й сформували з Кунцевича майбутнього опозиціонера та переслідувача вірних Православної Церкви.

Саме єзуїти зробили з Йосафата слугу Унійної Церкви. Юний Кунцевич не вмів читати латиною, не знав жодної європейської мови, що в умовах тотальної латинізації руського православного населення Речі Посполитої того часу було надто великою проблемою для кар’єрного зросту. І отці єзуїти, достойно оцінивши юнацький запал уніатського «подвижника», займалися з Іваном приватно, без жодної плати за навчання. За якихось три роки єзуїтський вишкіл Кунцевича заслужив найвищої похвали самого ректора колегіуму Станіслава Косінського – «це натуральний Божий теолог»[19], – перспективно оцінив той Йосафата. Вишколений наукою єзуїтів юний Іван Кунцевич однозначно вирішив і проблему самовизначення: виявив бажання вступити у новостворений уніатський орден василіан. Із прийняттям чернецтва він отримав «чернече ім’я Йосафат»[20], причому одразу склав так звані урочисті обітниці, «минуючи новаціат»[21]. Певно, що єзуїти покладали на новачка великі сподівання у справі унії, яка тоді ледве виживала через спротив місцевого православного населення приймати її. Тому чекати і тягти час з його становленням виявлялося їм недалекоглядним.

І те, що з Кунцевича вийшов уніат з єзуїтською душею, «то все справа тих новоіменних законников [ченців], которим уприкрилося звати христіяни, прозвалися єсуіяни, чи єсуїтани... робити чого потребного не хотять, так они староє поруть, да опять пошивають»[22]. Таким єзуїтом виховали й Кунцевича, так що багатозначно писали про нього уніати: «Душа в тебе східна, але вже не православна… ти ні латинник, ні православний. Таке нове диво – східний католик»[23].

Як бачимо, народжений Йосафат Кунцевич був в Україні, однак становлення його як вірника Уніатської Церкви відбувалося вже у Литві. Основний вплив на виховання Кунцевича в уніатському дусі мали литовські католицькі єзуїти, які розвинули світогляд Йосафата в унійному напрямку і дали поштовх до формування в його особі уніатського прихильника. Під впливом єзуїтів Кунцевич доволі швидко приймає постриження у монахи, прийнявши на себе дієву роль єзуїтської політики щодо насадження унії серед православного руського населення Литви, а згодом й Білорусі.



[1] Пануцевич В. Св. Йосафат, Архиєпископ Полоцький. Чікаґо, 1963. С. 4–5.
[2] Протоієр. Олексій Добош. Унія в особистостях її найвизначніших діячів – митрополита Йосифа Вельяміна Рутського та Йосафата Кунцевича // Труди Київської Духовної Академії. К., 2009. № 10. С. 186.
[3] Трух А. Й. Г. Життя Святих. – Львів, 1999. Т. ІV. С. 5.
[4] Полное собрание русских летописей. – Москва 1963. Т. IX. С. 229.
[5] Великий А. Г. Св. Йосафат, священомученик. Документи беатифікації і канонізації. Рим, 1952. Т. І. С. 131.
[6] Чупа О. Святість Йосафата Кунцевича // Слово. Львів, 2005. № 1 (22) С. 37–38.
[7] Крип’якевич І. П. Історія України. Львів, 1990. С. 131.
[8] Трух А. Й. Г. Життя Святих. Львів, 1999. Т. ІV. С. 6.
[9] Жихевич Т. Йосафат Кунцевич. Львів, 1998. С. 29.
[10] Святий Йосафат Кунцевич. Документи щодо беатифікації. Жовква, 2010. С. 10.
[11] Жихевич Т. Йосафат Кунцевич. Львів, 1998. С. 30.
[12] Там само. С. 40.
[13] Трух А. Й. Г. Життя Святих. Львів, 1999. Т. ІV. С. 6.
[14] Великий А. Г. Св. Йосафат, священомученик. Документи беатифікації і канонізації. Рим, 1952. Т. І. С. 281.
[15] Там само. С. 282.
[16] Протоієр. Олексій Добош. Унія в особистостях її найвизначніших діячів – митрополита Йосифа Вельяміна Рутського та Йосафата Кунцевича // Труди Київської Духовної Академії. К., 2009. № 10. С. 179.
[17] Теплова В. А., Зуева З. И. Уния в документах. Минск, 1997. С. 68.
[18] Огієнко І. І. Українська Церква. У двох томах. К., 1993. С. 118.
[19] Протоієр. Олексій Добош. Унія в особистостях її найвизначніших діячів – митрополита Йосифа Вельяміна Рутського та Йосафата Кунцевича // Труди Київської Духовної Академії. К., 2009. № 10. С. 186.
[20] Косів М. Усе ще актуальний Йосафат Кунцевич // Літературна Україна. К., 2011. №4 (5383). С. 14.
[21] Протоієр. Олексій Добош. Унія в особистостях її найвизначніших діячів – митрополита Йосифа Вельяміна Рутського та Йосафата Кунцевича // Труди Київської Духовної Академії. К., 2009. № 10. С. 187.
[22] Українська література XIV – XVI ст. // Упор. В. П. Колосова, В. Д. Литвинов та ін. Київ, 1988. С. 235.
[23] Жихевич Т. Йосафат Кунцевич. Львів, 1998. С. 38.

Комментариев нет:

Отправить комментарий