пятница, 7 ноября 2014 г.


Старозавітна пісенна творчість як

основа православного богослужіння

 

Говорячи про візантійську пісенну та гімнографічну творчість епохи Македонської династії, слід вказати витоки взагалі православної церковно-богослужбової поезії. Християнське богослужіння у свою основу поклало біблійнке старозавітне богослужіння, головним чином біблійні пісні і псалми. Коріння візантійської гімнографії лежить в псалмичному і взагалі біблійному пісенному матеріалі, який зайняв в православному «літургійному вжитку виняткове місце»[1], поклавши основу християнському богослужінню. Перші християни жили і дихали "псалмами, славослів'ям і піснями духовними" (Кол. 3, 16) старозавітних співцім і псалмописців. Життя перших християн було наповнене молитовними біблійними піснеспівами староза-вітної епохи, дух старозавітних псалмів продовжував жити і в Новому Завіті.

Богослужіння Православної Церкви пронизувалося старозавітними пісенними творами: старозавітними ідеалами, образами носіїв істинної віри в Бога, окремими віршами псалмів і словами пророцтв. У Церкві, як говорить архімандрит Кипріан (Керн), «не лише самі псалми "стихологисуються", не лише "біблійні пісні" цілком оспівуються разом з нашими канонами, не лише усі наші прокімни і так звані "аллилуарії" складені з віршів псалмів, але і усюди в стихирах і тропарях пістрявлять старозавітні вирази і образи»[2].

Такі старозавітні книги як, наприклад, книга Параліпоменон, вказуючи на присутність вже в Старому Завіті сформованої пісенної творчості, говорить про те, що вже тоді, в старозавітні часи, «усе зібрання молилося, і співці співали» (2Пар. 29, 28). Свідчення ці знаходимо і в інших старозавітних книгах. Наприклад, в книзі Неємії зустрічаємо звістку про те, що обрані були для старозавітного богослужіння «читці і співці» (Неєм. 12, 45-47) з народу ізраїльського.

Значними молитвослів’ями православної піснетворчості, запозиченими із Старого Завіту, є біблійні пісні, – гімни, в яких старозавітні пророки і псаломщики оспівували значні події в житті обраного ізраїльського народу, прославляли всемогутність і милість Бога, і закликали до віри і підкорення Небесному Богові. Біблійні пісні стали основою пізнішого ранньо- і пізньовізантійської гімнографічної творчості і лягли в основу сформованих в період Македонської династії канонів. Повна і всеосяжна «структура канону не може бути засвоєна без порівняння з цими піснями»[3] Старого Завіту.

Навіть книги законоучительні мали досить значне використання православною піснетворчістю, яка розуміла не лише історичну цінність, але й глибокий поетичний сенс цих творів, бачила як «релігійне почуття благоговіння, виховане законом, зводиться, наприклад, в Пісні Пісень до досконалої любові, що об'єднує людину з Богом в нерозривному союзі»[4].

Символічний дух усього взагалі історичного життя Старого Завіту у піснях і гімнах передався Новому Завіту. Так, наприклад, Пасха Старого Завіту в пам'ять позбавлення ізраїльтян з єгипетського рабства «була тінню і прообразом таїнства Божественної літургії»[5], яка Спасителем на Таємній Вечері спеціально і була встановлена саме на «свято прообразної Пасхи старозавітної»[6]. Також і все наступне новозавітне богослужіння Святої Євхаристії «складене у своїй істотній частині з натхненних молитов старозавітного походження»[7].

На основі творів великих псалмописців і пророків писали і християнські автори свої подячні, євхаристійні молитви. «Ці харизматичні гімни, що не дійшли до нас, були ймовірно нічим не нижчими у своїй силі і поетичній гідності, аніж пророчі викриття Ісаї та Єремії, аніж псалми Давида і подячний пророчий гімн Захарії при народженні "пустиннолюбної горлиці" – Хрестителя Іоана»[8].

Не лише для складання молитов Євхаристії, але й взагалі для складання всього новозавітного богослужіння піснетворці та гімнографи Нового Завіту керувалися багатьма висловами старозавітних праведників, особливо псалмів Давида і висловів премудрого Соломона.

Псалтир царя Давида досить широко вживалася для складання піснеспівів богослужіння. Як про це говорить святий перших віків блаженний Єроним: «У нас (християн) усе простота, і тільки співом псалмів порушується мовчання»[9].

Як у перші віки Християнства, коли тільки зароджувалося пісенна і гімнографічна творчість, так і у візантійські часи, і в наш сучасний час старозавітні біблійні псалми займають в християнському богослужбовому вжитку одне з домінуючих місць. Старозавітні «псалми, які у древніх юдеїв ділилися за своїм змістом на псалми хваління, покаяння і молитовні, дуже рано увійшли до (християнського) богослужіння. Вони, як були поетичним фоном старозавітного богослужіння, рідною і зрозумілою стихією для юдейської душі, такими залишилися і для християн»[10].

Як особлива увага в складанні пісенного вжитку зверталася на Псалтир, так і на всі інші учительні книги, основною домінантою яких була їх віршована мова. Так, наприклад, в таких глибоких книгах, як книги Іова, Притчі, Премудрості вже ранні творці церковних гімнів визначали «особливу римічну акцентуацію, (де) слова по тону вимови з'єднуються в кожному вірші, як в одному музичному цілому»[11].

Досвідчені піснетворці знали, що «притчі проречені Соломоном для того, щоб керувати до пізнання або досягнення премудрості»[12], премудрості пізнання істинного Бога, до якої у своїх пісенних працях автори і закликали народ. Новозавітні піснетворці, вигадуючи свої нові гімнографічні твори, використовували матеріал учительних книг, бо бачили в цих книгах, в їх «священній поетичній мові всюди дотримувану певну музичну правильність, співучість, тобто розмір тонічний»[13].

Досить значна співецька практика складалася в служінні юдеїв в Єрусалимському храмі. Головним завданням храмових співців було не лише виконання службових піснеспівів, але й «створення нових»[14] творів пісенного вжитку старозавітного храму. Його основним складовим був старозавітний храмовий спів, якому не поступався місцем і мав вагоме вживання так званий домашній, або народний спів. «Саме цей другий компонент став широко поширюватися в практиці новоутворених церковних громад»[15] християн Нового Завіту.

Багато шедеврів пісенної творчості, заснованих на старозавітному матеріалі, знаходимо у свідченнях вже ранніх отців і учителів Древньої Християнської Церкви. Климент Александрійський, який жив в ІІ-ІІІ столітті, наприклад, згадує «про "гімни і піснеспіви", що існували в його час»[16].

Але, варто сказати, – якщо в перші віки християнства богослужіння мало дуже помітний старозавітний слід, то вже у візантійський період становлення православної піснетворчості і гімнографії «разом із цим юдейським елементом (простежується) дуже сильний еллінський»[17]. Саме цей еллінський елемент і окреслить в майбутньому власне візантійську пісенну і гімнографічну творчість.

Як бачимо, старозавітні псалми, біблійні пісні і взагалі зміст, історія і персоналії Старого Завіту складають досить сильне ядро пісенної творчості Християнської Церкви, будучи і його основою, і доповненням, і продовженням християнського православного богослужіння. Саме такий старозавітний матеріал як біблійні пісні і псалми стали підосновою розвитку християнських гімнів і створили нову жанрову систему Православної Церкви, яка основний свій потенціал, розвиток і систематизацію отримала саме в період правління у Візантії Македонської династії.



[1]Архимандрит Киприан (Керн). Литургика. Гимнография и эортология. М. 2000. – С. 63-64
[2]Там же. С. 22
[3]Архимандрит Киприан (Керн). Литургика. Гимнография и эортология. М. 2000. – С. 24
[4]Афанасьев Д. Учебное руководство по предмету Священного Писания. Книги учительные священного Писания Ветхого Завета. – М., 1880. – С. 330
[5]Протоиер. Г.С. Дебольский. Православная Церковь в ее таинствах, богослужениях, обрядах и требах. – М., 1994. – С. 223
[6]Там же. С. 223
[7]Архимандрит Киприан (Керн). Литургика. Гимнография и эортология. М. 2000. – С. 22
[8]Архимандрит Киприан (Керн). Литургика. Гимнография и эортология. М. 2000. – С. 64-65
[9]Лопухин А.П. Толковая Библия. Комментарий на все книги Святого Пмсания. Изд. Харвест, 2001. – С. 784
[10]Архимандрит Киприан (Керн). Литургика. Гимнография и эортология. М. 2000. – С. 22
[11]Афанасьев Д. Учебное руководство по предмету Священного Писания. Книги учительные священного Писания Ветхого Завета. – М., 1880. – С. 5
[12]Еп. Виссарион. Толкование на паримии. Том 2. – С-Пб., 1894. – С. 5
[13]Афанасьев Д. Учебное руководство по предмету Священного Писания. Книги учительные священного Писания Ветхого Завета. – М., 1880. – С. 5
[14]Мартынов В.И. История богослужебного пения: Учебное пособие. – М.: РИО Федеральных архивов; Русские огни, 1994. – С. 23
[15]Короткі нариси з історії Богослужбового співу // Світильник. Церковно-богословський журнал. № 9, 2001. Чернівці – С. 118
[16]Архимандрит Киприан (Керн). Литургика. Гимнография и эортология. М. 2000. – С. 66-67
[17]Там же. С. 22

Комментариев нет:

Отправить комментарий